БУЛАТ БОЛОТ (salatau) wrote,
БУЛАТ БОЛОТ
salatau

Дайте менi кирпичину

Творец поэтического Майдана
"Дайте менi кирпичину - я уб'ю Павла Тичину" - шутливое школьное двустишие, обусловленное тем, что в советской украинской школе изучению (причем, наизусть) творческой продукции поэта уделялось, да и сейчас уделяется, скорретировано, канешно, офигенное внимание.
Нуууоооооооооооочень рекомендую почитать пост внимательно

* * *

На майдані коло церкви
революція іде.
— Хай чабан! — усі гукнули,—
за отамана буде.

Прощавайте, ждіте волі,—
гей, на коні, всі у путь!
Закипіло, зашуміло —
тільки прапори цвітуть…

На майдані коло церкви
постмутились матері:
та світи ж ти їм дорогу,
ясен місяць угорі!

На майдані пил спадає.
Замовкає річ…
Вечір.
Ніч.
(1918)



* * *

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.
— Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? —
Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене!
Та чим же я буду вітати — іще ж не вварився синочок...
Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.
Гостей вона просить проходить — сама ж замикає за ними.
Проходять солдати у хату; один з них писати сідає,
два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.
— Ну як же живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? —
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається тихо.
Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається чудно.
Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,
і синю голівку під ситом, що вже почала протухати.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається страшно.
— Ну як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш?
— Отак і живу я...— та й змовкла. Ой чий же це голос у неї?
Хрипкий, а тремтючий, веселий.— Та так і живу,— проспівала.
Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось?
Ви хочете їсти? Сідайте. Між вами і я молодая.
Повірите, люде, їй-богу. Отак тільки тут полоснула —
затіпалось зразу і стихло. Повірите, люде, їй-богу...
Отак і живу,— проспівала.— Отак, удова молодая,—
і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала.
Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка.
Голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно.
Заплакала б тяжко — не може, лиш б’ється об піл головою:
— Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! —
Солдати підводять нещасну, її освіжають водою.
А писар все пише, все пише — та сльози писать заважають.
(1921)


Чуття єдиної родини

Глибинним будучи і пружним,
чужим і чуждим рідних бродів,
я володію арко-дужним
перевисанням до народів.

Воно в мені таке могутнє,
і на стількох стоїть підпорах!
Поцілиш блиском-громом в сутнє,
і чути: другий грім у горах...

А другий грім - другим ще далі
гримкоче, хоче та радіє,
що поміж націй міст із сталі,
що міжнародна дружба діє.

І ось тут сам, прогримкотівши,
стаєш ясним в своїм розвої,-
як доброго здоров’я пивши
коло криниці степової.

Ой пивши, пивши ще й утершись -
без попереджень, без умови,-
в послідньому вбачаєш першість,
як до чужої прийдеш мови.

До мови доторкнешся - м’якше
м’яких вона тобі здається.
Хай слово мовлено інакше -
та суть в нім наша зостається.

Спочатку так: немов підкова
в руках у тебе гнеться бідна,
а потім раптом - мова! мова!
Чужа - звучить мені, як рідна.

Бо то не просто мова, звуки,
не словникові холодини -
в них чути труд, і піт, і муки,
чуття єдиної родини.

В них ліс шумить і пахне квітка,
хвилюють радощі народні.
Одна в них спільна чути нитка
від давнини і по сьогодні.

І позичаєш тую мову
в свою - чудову, пребагату.
А все знаходить це основу
у силі пролетаріату.
1938


Я УТВЕРЖДАЮСЬ

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.

Щоб жить — ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить — я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Тевтоніє! Мене ти пожирала,
як вішала моїх дочок, синів
і як залізо, хліб та вугіль крала…
О, як твій дух осатанів!

Ти думала — тобою весь з'їдаюсь? —
та, подавившись, падаєш в траву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.

Сини мої, червоні українці,
я буду вас за подвиг прославлять,—
ідіть батькам на допомогу й жінці,
дітей спішіте визволять!

На українських нивах, на російських,
на білоруських — я прошу, молю! —
вбивайте ворогів, злодюг злодійських,
вбивайте без жалю!

Нехай ще в ранах я — я не стидаюсь,
гляджу їх, мов пшеницю ярову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Із ран — нове життя заколоситься,
що з нього світ весь буде подивлять,
яка земля! яке зерно! росиця! —
Ну як же не сіять?

І я сіяю, крильми розгортаюсь,
своїх орлів скликаю, кличу, зву…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Ще буде: неба чистої блакиті,
добробут в нас підніметься, як ртуть,
заблискотять косарки в житі,
заводи загудуть…

І я життям багатим розсвітаюсь,
пущу над сонцем хмарку, як брову…
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а сила знову розцвіла.

Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

1943 р. 16 вересня.
Кремлівська лікарня.



ВЫШЬЕМ СТАЛИНА ПОРТРЕТ
(перевод С.Я.Маршака)


tychyna4   тычына1

тычина2

тычина3

тычина4

тычина5

тычина6
1951


І СКАЗАВ БОГДАН

І сказав Богдан на Раді в місті Переяславі:
І султан, і хан, і шляхта — вороги напасливі.

В українського народу здавна було мрією —
побрататися з Москвою, в дружбі жить з Росією

Тож скажіте свою волю: чи лихе терпітимем?
Чи з російським старшим братом, як із сонцем житимем?

І гукнули всі на Раді мовою єдиною:
Хочем бути ми з Москвою — рідною родиною!

Сонце праведне над нами, в дружбі осіянними:
разом ми з Росією! Разом з росіянами!

Триста років вже минуло — нам же й досі чується:
В Переяславі народ радісно хвилюється.

Гордості ми сповнені нашою Вітчизною,
грізною, могутньою силою залізною.

Звідки міць народів наших? Сила де з'явилася?
В Революції Жовтневій нам вона відкрилася.

Всіх нас гріють промені сонця ясноликого —
славного, преславного Жовтня великого!

Сонце праведне над нами, в дружбі осіянними:
разом ми з Росією! Разом з росіянами!

1954


О КОСМОСЕ ВЕЛИКИЙ НАШ…

О Космосе великий наш,
безмежжя розпрозорене!
Ми із Землі блакитної
мчимо у далі зоряні.

Ми всі до тебе звикнемо,
раніш ти був відчужений.
Далеко ми проникнемо!
Наш вік — такий напружений!

О Земле, наше золото!
Ще людство в нас розколото,
а буде ж жить родиною
братерською, єдиною.

А буде ж чисте в прагненнях,
не зле, не однобічнеє,
подільчиве в досягненнях,
на доброту зустрічнеє.

Ми далі й далі ринемо,
всміхаючись майбутньому.
Шляхи до зір — розчинено
руками всемогутніми!

Твої крилаті обрії,
о Земле наша добрая,
перлино волошковая,
росино світанковая.

Як в небо ми вклиняємось —
це значить: Землю любимо.
Ми людству поклоняємось,
із ним зв'язку не згубимо.

Вже борозни проорані
у простори космічнії.
Мчимо у далі зоряні —
сини доби величної.

О Земле, наше золото!
Ще людство в нас розколото,
а буде ж жить родиною
прекрасною, єдиною.
1966



Кстати, да!
Правильное произношение: Павло́ Тычы́на

А межdжу прочим, всё это ни что иное, как бриллиантовая классика украинской поэзии. В шестом классе (1961-1962 гг) мы наизусть проходили. Напрочь!
До сих пор в голове сидит эта великая прекрасная поэзия... Часами могу цытировать наизусть!..
Ещё есть один настоящий корифей украинской советской поэзии. Максим Тадейович Рильський ЗДЕСЬ ►►► (кликабельно) (Максим Тадэйович Рыльськый)!
Равных ему в русской советской поэзии нет!

Теперь ясно: своим намекали, остальным людям голову дурили и перед москалямы маскировались!

Кому верить???
Но только не себе!
А им - тем более!
© Salatau, :( 2013





Tags: общество, поэзия, рыльский, тычина, украина, шевченко
Subscribe

Posts from This Journal “поэзия” Tag

  • Вырос в поле глупенький

    19.03. 2017, 09:50 мск Тридцать с лишним лет назад песни на стихи Сергея Потехина знала вся страна. А сейчас он живет вдали от цивилизации и…

  • Как пишут! Но как читают???

    Читать надо уметь Там всё написано. Совсем не то, что вы думаете. Булгаков нипанятно шо хател, но пролетарским писателем он не был ни…

  • Вырос в поле глупенький

    Вырос в поле Глупенький Василек Голубенький. Не понять ему Никак, Почему же Он сорняк? Via Геннадий Михеев etc... Сережа Потехин живет…

  • Только - для загробактива по особым пропускам

    - Это что же ты за диво На утеху мне сыскал? - Только - для загробактива, По особым пропускам... Нет, совсем не край передний, Не в дыму…

  • Лев ГУМИЛЕВ: Диспут о счастье

    Опубликовано в журнале: Новый Мир 1996, 1 ЛЕВ ГУМИЛЕВ  Диспут о счастье Стихи. Пояснения к публикации И. Питляр Чингис-Хан спросил у своих…

  • F1. НЕСКОЛЬКО СЛОВ О ЕВГЕНИИ ЕВТУШЕНКО

    Оригинал взят у galkovsky в F1. НЕСКОЛЬКО СЛОВ О ЕВГЕНИИ ЕВТУШЕНКО Под порядком нумерации «F» я буду размещать заметки на злобу…

  • Михайло Чхан

    Михайло ЧХАН Чхан Михайло Антонович народився 14 вересня 1926 р. в с.Кам’янка Апостолівського району Дніпропетровської області. Закінчив…

  • По поводу Мединского

    Оригинал взят как Сергей Пархоменко - по поводу Мединского А вообще дико интересно смотреть, как в министре Мединском, который, вроде, выучился…

  • Слово про рідну матір

    Тычина? ►►► (кликабельно) Вели́к! Кстати, да: правильное произношение: Павло́ Тычы́на А межdу прочим, всё это ни что иное, как…

promo salatau july 28, 2013 18:33 10
Buy for 20 tokens
"...Растрэллы ещё будут. Есть кого. Есть кому..." А шо: не?... Русского хлебом не корми, а дай збежать на Запад, хоть там пожить спокойно, без революций и пятилеток, и прочего вставания с колен... Там русскому как-то поспокойнее, он чувствует себя человеком, даже если он чужой и многое потерял.…
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments